Неділя
15.09.2019
23:55
Календар
«  Вересень 2019  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
30
Архів записів
Друзі сайту
WI-FI
Безкоштовний Wi-Fi доступ в бібліотеці
Як нас знайти:
30320, Хмельницька область, Ізяславський район, с. Плужне, вул. Бортника 4, Плужненська сільська бібліотека для дітей
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Плужненська сільська бібліотека для дітей

 

Історія села Плужного


Я очі до карти примружу,
Знайду і позначу цю точку.
Пояснюю іншим: „ Це Плужне,
Найкращий у світі куточок.”
Коли ж запитають про назву,
Повім не без гордості друзям
Про майстра, що плуг, наче казку,
Зробить міг найліпше в окрузі.
І межі орались тим плугом,
Буяло добро колосково…
Пояснюю іншим : „ Це Плужне,
Дитинства мого колискова.”

Л. Рудковська

 

Етимологія назви села пов’язана з переказами. Назвали поселення в честь коваля, який замість сох і рал виготовляв першим плуги. Жив він біля села Поліське (це село і тепер є в Ізяславському районі). Але коли страшна епідемія чуми чи холери викосила навколишні села, коваль-плугатар втік у густі ліси на північ. Так виникло поселення, назване в честь майстра Плужне. Існують ще й інші легенди про назву села. Одна з них стверджує, що колись давним-давно ходило по світі нашестя холери. В сусідніх селах було багато хворих, а до нас ця хвороба ще не пробралася. І тоді графиня запрягла півня і оборала наше село три рази плугом, щоб його все лихе минало. Від тоді село й почали називати Плужне. 
Інша легенда каже, що в нас жило багато ковалів, які кували плуги, тому село й назвали Плужне. Легенди знайшли своє відображення у творчості Зої Штогун-Дмитришиної у вірші “Згадка про Плужне”.

Тоді повіла мені осінь єси 
Прадавню легенду про панські часи,
Як пані маленький замовила плуг,
По півня малого послала всіх слуг
І ним оборала велике село.
А скільки народу на диво ішло!
Вона посвятила село те весною,
Щоб горе минало його стороною.

Про найдавніші часи історії села Плужне говорити складно. Однак розташування села Плужне між старовинними містами Острогом та Ізяславом дає змогу пов"язати найдавнішу історію села з подіями, які відбувалися на цих землях близько тисячі років тому. Кам"яні знаряддя праці епохи бронзи виявлено на значній території сучасного Ізяславського району, зокрема , в с.Плужне. 
Назви міст Остріг, Ізяслав, сіл Сошне, Мокрець, Борисів, Плужне, Гнойниця, Радогощ, Добрин, М’якоти та ін. говорять про те, що в давнину тут жипи слов"янські племена.
Відомий дослідник Якубовський В. І. довгий час досліджував городища в Ізяславському і Шепетівському районах, в тому числі і у Плужному.
Плужненське городище збудоване над болотистою долиною і піднімається над нею на 25 м. Воно оточене округлим валом і ровом. З внутрішнього боку висота 1,4м., з східної-0.8м., з зовнішнього боку висота 7 м., ширина-6-8 м., довжина валу-біля 300 м. 
В ХІ-ХІІ дана місцевість входила до складу великого князівства Київського. Пізніше – до складу Галицько – Волинського князівства.
Перша літописна згадка про село відома під датою 1614. По’язана ця згадка з великою бурею, яка пронеслася над краєм і причинила значні матеріальні втрати і навіть жертви.
Іншу, дещо пізнішу дату про село Плужне знаходимо у книзі М. І. Теодоровича „Историко- статистическое описание церквей и приходов Волинской епархии”.Тут зазначено, що Плужне Острозької волості як власність князя Януша Острозького, згадується в актах від 1619 року 22 травня про спустошення татарами маєтків князя в Острозькій і Берездівських волостях.

2.3. Значні історичні події для села Плужне.
2.3.1 Плужне в кінці XVII – початку XX ст.

Як бачимо, перші згадки про село Плужне пов"язані з трагічними подіями. А скільки таких трагічних подій було за всю історію села Плужне, як і всієї землі української…
У роки визвольної війни українського народу ( 1648 – 1654 ) в районі села відбувалися запеклі бої військ Б. Хмельницького проти польсько-шляхетських військ. Тут діяли загони Небаби, Донця.
Значні селянські виступи відбувалися у с. Плужне в 1896 і 1905 роках.
Згідно „Описания…” М.І. Теодоровича село Плужне від князів Острозьких перейшло у власність Концепольських, потім Яблонських, а від них куплено графом Тишкевичем. На час видання „Описания…” (1889 р) село було власністю княгині Людгарди із Тишкевичів-Яблонських. Тут же сказано, що в 1703 році у Плужному була збудована церква. У 1869 р. церква була поставлена на кам’яний фундамент, покрита залізом і пофарбована. 
У польських історичних документах знаходимо малюнки М. Орди, пов’язані з маєтністю колишніх господарів Плужного.  Це вже пізніша історія села, яка залишила пам’ятні місця. У селі всі знають так званий Панський парк, урочище Замчисько.
 

Старожили розповідають, що збереглися лише приміщення графської конюшні ( тепер там розміщена ветеринарна дільниця) і будинок, де жила прислуга. … А ще день і ніч у будь-яку пору року шумлять-гомонять могутні липи, клени, ясени Панського парку… Про що шумлять? Про минущість усього земного, напевно?..
У ІІ-й половині 18 ст. володарем Острога та його околиць став князь Антоній Яблуновський. Рід Яблуновських володів нашим краєм до кінця 19 століття. У 1902 році, коли померла остання з роду Яблуновських - Людгарда, села Плужне, М’якоти, Борисів, Добрин та навколишні хутори перейшли у власність графа Едуарда Тишкевича. Він мав у своїх володіннях близько 12 тисяч десятин орної землі та лісових угідь. Лісові угіддя приносили дуже великі прибутки. А ще дешеві робочі руки: від зорі до зорі чоловіки працювали за 20 коп., а жінки - за 15 коп.
У 1905 році жителі сіл Плужне і сусіднього Борисова організували похід до палацу з метою зустрітися з графом і домогтися, щоб той підвищив плату за роботу. Селяни не домоглися свого. Переказують, що були спроби підпалу господарських будівель. У 1918 році селяни розгромили палац графа. Безумовно, що знищення матеріальних цінностей сприймається на сьогодні як втрата. Адже у полум’ї пожежі згорів архів князів Яблуновських і Тишкевичів, картинна галарея і бібліотека. 
Про це, мабуть, шумлять дерева Панського парку?!
А Замчисько, висотою понад 20 метрів? Кажуть, що колись під землею були ходи, що з’єднували замок з Острогом…

2.3.2 Плужне У 20-30-і роки ХХ століття

У вересні – жовтні 1918 року солдати гвардійського кавалерійського полку, розквартированого у селі, разом із селянами реквізували поміщицькі землі. Селян на виступ організували місцеві жителі Поліщук Дем’ян і Марчук Василь.
Питання відбудови зруйнованого господарства вирішувалося на з’їздах рад. Так, делегати з’їзду, який відбувся 27.02.1921 року, заявили, що вони зібралися для вирішення питань „… будівництва робітничо – селянських республік”.
У 1923 році на базі Плужненської, Кунівської та Перерослівської волостей було створено район з центром у селі Плужне. Село Плужне було районним центром у 1923— 1930, 1935—1959 роках.
У 1923 році у селі Плужне було організовано комсомольський осередок.
У 1929 році організовано сільськогосподарську артіль „ 1 Травня”. Вона об’єднувала 6 дворів (12 чоловік ). Очолював артіль Макарук Д.С.
У 1932 році у Плужному стала працювати МТС, яка спочатку мала 17 тракторів і 3 автомашини. В перші роки існування МТС надавала допомогу 59 колгоспам.
Міньков І.І. у нарисі „Ізяслав—місто старовинне” пише: "Примусовому створенню колгоспів особливо великий опір чинили в сільській місцевості. Ось один із випадків такого опору селян, що вже вступили до колгоспів. 31 січня 1930 року бюро Шепетівського окружкому КП(б)У вирішили негайно вислати 300 куркульських родин. На допомогу органам влади були мобілізовані активісти і розкуркулення охопило всі села. Одночасно почали закривати в селах церкви. 13 лютого 1930 року була закрита церква у с. Плужне. 14 лютого під час ревізії церковного майна почали сходитися люди, переважно жінки. Між ними і комсомольцями виникла сварка і навіть дійшло до бійки. Плужненський священник Войко Оверко закликав виступити на захист церкви. 20 лютого після служіння селяни зібралися на майдані і зажадали повернути насіння, інвентар, худобу і припинити колективізацію. Лише застосування збройних сил зупинило виступ.
23 лютого подібне пройшло у с. М’якоти, Хотень, Шекеринці.
…4 березня 1930 року заарештовано зачинщиків і осіб контреволюційного елементу, з них у Плужненському районі -149.
Страшна трагедія українського народу Голодомор 1932-1933 рр. не обминув і нашого села. На території Плужного він не був у таких масштабах, як в центральній та східній Україні. Це було пов’язано з тим, що недалеко проходив кордон з Польщею. Люди таємно переходили кордон, щоб купити або обміняти продукти харчування.
Учні Плужненської школи-гімназії зібрали свідчення односельчан про голод у селі 1933-34рр. Голод забрав багато життів плужненців.
“ Родина Касянчуків складалась із п’яти братів. В них у хаті не було що їсти, і тому вони були приречені на смерть. Згодом з голоду померли два брата, а три інших вже опухли, лежали на підлозі і не могли поворухнутись.
Деякі плужненці ще могли ходити. Тому вони брали відра з якоюсь отрутою і ходили по селі, мазали нею людей, які не ворушились, під носом, і людина без мук, зразу ж вмирала.
Коли ці селяни зайшли в хату Касянчуків, то один із братів Степан заліз під лаву і прикинувся мертвим. Двоє інших братів померли від отрути. Після того як селяни з отрутою пішли, Степан крізь сили виліз надвір. Щоб вижити, він їв коріння дерев, листя і все, що попало під руку. “ Розповідь Касянчук Марії Степанівни 1934 р.н.записав Дердюк Володимир учень 11 класу 26.01.07р.
“Увечері до нас постукала з сусіднього села жінка, впала на коліна і просила у мами сирої картоплі. Мама, звичайно, дала і думала, що вона занесе додому до дітей і зварить їм, а вона вийшла на дорогу сіла під пліт і почала жадібно їсти. А на другий день її знайшли в полі мертвою. 
Одного дня мама дала для мене молоко, щоб я поставила у погріб. Коли я поставила, то почула, що там хтось дихає. Мама подумала, що мені здалося. Рано з погреба виліз хлопчик років восьми, він почав плакати і качатись по землі. Батько спитав у хлопчика, що трапилось, він вибачився і сказав, що випив наше молоко і поповз десь на поле. 
Біля мене по сусідству жила багатодітна сім’я. Коли мати народила хвору дитину і та дитина померла, то решта дітей зварили та з’їли її тому, що ніде не було уже ні собаки, ні кішки.” Розповідь Житняківської Віри Данилівни 1935 р.н. записала Калаус Альона учениця 11 класу 20.01.07р.
У 1924 році у Плужному було відкрито семирічну трудову політехнічну школу ( а вперше трьохрічна церковно-приходська школа у Плужному була організована у 1864 році ). Семирічна школа розташовувалась у приміщенні колишнього панського маєтку. А в центрі села було відкрито початкову школу на 100 чоловік. У 1928 році у парку збудовано приміщення для початкових класів, а в центрі села була відкрита семирічна школа.
1 вересня 1938 року у новозбудовані приміщення за парти сіло 460 учнів, яких навчало 18 учителів.
У 20-і роки у с. Хотень-І, що входить до сільської ради с. Плужне, у приміщенні військової застави була відкрита лікарня. А пізніше у центрі села Плужне побудоване приміщення лікарні, в якій було хірургічне, терапевтичне, дитяче, пологове та епідеміологічне відділення. Працювали фіз- і рентген-кабінети, лабораторія, поліклініка, стоматкабінет.
На початку 20 століття у Плужному було збудовано спиртовий завод, який виробляв продукцію у 20-30 роках .
Працював маслозавод.
Село було районним центром з відповідними державними установами. Життя вирувало, життя змінювало сільські краєвиди. Виростали нові будівлі для державних організацій, будувалося житло.
І ніхто не хотів вірити, що із заходу нависає загроза.

2.3.3 Місяці боротьби з німецько-фашистськими загарбниками

5 липня 1941 року територія Плужненського та Ізяславського районів була окупована фашистами. Припинилося навчання в Плужненській школі. Школа стала складом для зерна.
Вважаючи себе „ вищою расою”, гітлерівці були впевнені, що всі інші народи, особливо слов’янські, повинні слухати їх. „Вбивайте кожного, хто проти нас, убивайте, убивайте. Не ви несете відповідальність за це, а я , тому убивайте”, - з такими настановами виступав перед солдатами фашистський людожер Геринг. І вони, солдати, слідували цим настановам. У своїй ставці на репресіі і жорстокість німці прорахувалися. Жителі не скорилися. Їх мужність і віра у перемогу над ворогом не похитнулася. Вони стали на захист рідної землі, своїх родин.
„Настав час, - говорилося у зверненні Президії Верховної Ради УРСР, Ради комісарів та ЦК КП (б) У від 6 жовтня 1941 року до українського народу, - коли кожний, не шкодуючи життя, повинен до кінця виконати священний обов’язок, перед Батьківщиною, перед своїм перед своїм народом. Де б не з’явився ворог, він повинен знайти собі могилу! Хай кожна хата і будинок, хай кожне місто і село несуть смерть гітлерівським зграям!”
З перших днів окупації в Плужненському районі створюється підпільна група на спиртовому заводі. Організатором її був Степан Осипов дод фото , який працював тут касиром. Поступово група зростала за рахунок патріотів, які працювали в різних організаціях райцентру. Першими приєдналися до Осипова Зіновій Тюрменко, Іван Степанюк, Семен Водний, Тимофій Юрчук, Степан Павлюк, брати Василь і Віктор Хмуровські, Яків Балабей. 
Підпільники свої дії почали з диверсій. На спиртовому заводі псували обладнання, сировину, з якої виробляли спирт ( картоплю, зерно). Яків Балабей подібне робив на маслозаводі, а Будаковський, Судак та Гарбаренко в МТС. Члени підпілля перешкоджали вивезенню до Німеччини худоби, хліба, саботували відправку молоді на каторжні роботи. Тюрменко, Федорчук, Ткачук слухали зведення радінформбюро і перетворювали їх в листівки. Не маючи техніки для друкування, листівки писали на окремих аркушах паперу і розповсюджували серед жителів.
У травні 1943 року було створено підпільний райком КП(б)У, який очолив Осипов С.К., і підпільний райком комсомолу, яким керував Рева П.І. Підпільники району створюють осередки підпілля в навколишніх селах. Влітку 1943 року Плужненський підпільний райком створює в Ізяславі при газеті „Заславський вісник” підпільну групу з 9-и чоловік. оправи, Члени підпільної групи друкували і розповсюджували серед населення зведення про військові дії, друкували фальшиві бланки, перепустки, хлібні картки. Збирали і передавали в партизанські загони зброю, продукти харчування, теплий одяг. Саботували роботу підприємств, організацій, особливо залізничної станції, збирали зведення про рух військових ешелонів і гальмували їх просування.
Плужненські підпільники за роки окупації направили в партизанські загони понад 490 чоловік, передали 94 гвинтівки, 5 000 набоїв, 12 пістолетів, 22 гранати, значну кількість продуктів харчування, теплий одяг, медикаменти.
Партизанською матір’ю називали у дні війни семи десятирічну Катерину Федорівну Томашевську з села Дорогоща. Разом з нею в партизанській боротьбі приймали участь одинадцять членів її сім’ї. Син Володимир Антонович керував партизанським загоном ім.. Т.Г.Шевченка, його брат воював у загоні.
1945 року розпочата примусова мобілізація місцевих жителів, переважно похилого віку або неповнолітніх, на підприємства чорної металургії сходу республіки, роботи з відбудови району та області. Молодь мобілізували до шкіл фабрично-заводського навчання Ворошиловоградської області та до ремісничих і залізничних училищ. Водночас населення обкладено численними податками, в тому числі так званим «добровільним» і податком на плодові дерева та ягідні кущі. Запроваджено облігації нібито добровільної державної позики. Встановлено план виконання обов'язкового державного постачання сільськогосподарської продукції, збору металобрухту, збільшено ставки так званого гарнцевого збору з млинів, крупорушок, маслобоєнь. Була заборонена переробка шкір усіх видів худоби. Як наслідок у селян з'явилися продовольчі проблеми.
1950 року в Плужному стала до ладу дизельна електростанція, пекарня і цегельня потужністю 30 тисяч цегли і 20 тисяч штук черепиці за один заклад. Радянська влада продовжувала використовувати щодо населення терористично-адміністративні методи. У серпні 1950 року Плужнянський народний суд розглянув справу про невиконання Хом'як Степанидою, Ткачук Лідією, Степанюк Степанидою, Блащук Харитиною, Лисак Зіною, Дзісяк Софією, Оліферуком Іваном встановленого мінімуму трудоднів за перше півріччя 1950 року. Судове слідство встановило, що вказані особи злісно ухилялися від роботи в колгоспі. Всіх засуджено до 6 місяців примусової праці і попереджено, що у випадку повторення буде позбавлено волі].
На початку 1950 років внаслідок надмірної централізації управління, прагнення проконтролювати всі основні суспільні процеси в Плужному швидко зростав адміністративно-бюрократичний апарат. На 1953 рік апарат Плужнянського райвідділу сільського господарства становив 67 службовців, апарат Плужнянської сільради досяг 69 осіб, тоді як вчителів у цьому сільському райцентрі нараховувалось всього 32. Райвідділ охорони здоров'я нараховував 32 особи, що становило 1/4 усіх медиків району. На утримання чиновників витрачалися величезні кошти, адже місячна зарплатня рядового службовця перевищувала річний прибуток колгоспника від роботи в громадському господарстві.
1955 року в селі збудовано двоповерхову школу на 650 учнів.
У 1958 році в Плужному відкрито училище механізації, яке до 1965 року підготувало 3200 спеціалістів, переважно механізаторів для сільського господарства. У 1965 році там навчалось 310 учнів, основу матеріальної бази складали 20 тракторів, 12 комбайнів, 300 га рілл
1966 року в селі відкрито телефонну станцію-автомат.
1969 року гуральню, збудовану на початку ХХ століття, пристосовано під фармацевтичний завод з виробництва біоміцину на 170 робочих місць.
Станом на 1971 рік у Плужному діяв колгосп «Дружба», що займався вирощуванням зернових культур і цукрових буряків, тваринництвом, садівництвом і бджільництвом. Також у селі діяло відділення «Сільгосптехніки», цегельний завод і комбінат комунальних підприємств. Функціонували середня і восьмирічна школи, школа-інтернат санаторного типу, клуб, радіовузол, 2 бібліотеки, краєзнавчий музей, лікарня на 100 ліжок, поліклініка, протитуберкульозний диспансер на 50 ліжок, 2 дитячих садочки, 3 підприємства громадського харчування, 8 крамниць.
Наприкінці 1989–1990 роках у Плужнянській середній школі виникла перша в Ізяславському районі організація Спілки незалежної української молоді. Тут же виник перший у районі осередок Руху.
З 1991 року Плужне в складі незалежної України.
Станом на 2006 рік припинили свою діяльність основні промислові підприємства села: Плужненський фармацевтичний завод, Плужненський цегельний завод і відділення «Сільгосптехніки». Матеріальна база підприємств знищена].
1 вересня 2013 року на території школи-інтернату відкрито пам'ятник Тарасові Шевченку.

 

Видатні постаті Плужного


Бортник Роман Йосипович. Герой Радянського Союзу. Народився в Плужному, 1908 року. В армії з 1931 року. Закінчив Горьківське військово - політичне училище. Полковник, командир стрілецького полку 274 стрілецької дивізії. Під час Другої світової війни брав участь у боях на Західному та Біло¬руському фронтах. 
Указом Президії Верховної Ради СРСР від 24 березня 1945 року полковнику Бортнику Р. Й. за прорив оборо¬ни ворога, йо¬го пересліду¬вання та вихід до річки Одер, присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Загинув 17 квітня 1945 року в Польщі. Похований в Познані на меморіальному цвинтарі «Цитадель». Польща . 

Майборський Володимир Петрович. Герой Радянського Союзу. Народився 01.10.1911 в с. Зіньки Білогірського р-ну (бувший Плужнянський р-н) Хмельницької обл. 
Після закінчення сільської школи працював у колгоспі, потім вантажником Херсонського річкового порту. В боях з червня 1941 року на Чорноморському флоті, 1-му Українському фронті. В боях з фашистами на Прикарпатті біля с. Черемків Івано-Франківської області повторив подвиг Олександра Матросова (закрив амбразуру ворожого дота і залишився живим), за що Указом Президії Верховної Ради СРСР від 24 березня 1945 року кулеметнику 7-го полку 24-ої стрілецької дивізії рядовому Майборському Володимиру Петровичу присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

Тимощук Дмитро Іванович. Герой Радянського Союзу. Народився 3 листопада 1919 року в Плужному. Закінчив серед¬ню школу. В армії з 1939 року. Старшина, командир відділення зв'язку. Під час Другої світової війни брав участь у бойових діях на Другому Українському фронті. 
За мужність та героїзм під час форсування Дніпра командиру відділення телефонного зв’язку 108-ї окремої роти зв’язку 213-ї дивізії старшині Тимощуку Д. І. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 26 жовтня 1943 року присвоєно звання Героя Радянського Союзу. У 1946 році закінчив курси вдосконалення офіцерського складу. Після війни жив і працював у рідному селі. В 1999 році трагічно загинув.